Серед усіх чудовиськ світу
Себе найбільше я жадав
Запхати в пекло, щоб згоріти,
Та я всередині, як сплав.
І як мінятися не прагну,
Щось інше у мені сидить.
Усе одно в гарячці тягну,
Паплюжу урочисту мить.
Це я. Це він і це воно,
Це вітер смерчу і торнадо.
Це агресивне червонО.
Цього б і я позбувся радо.
Чим довше сукою живу,
Тим рідше чую добре слово,
Та долю я свою криву
Не бачу більше веселково.
Хтось скаже геній - то слабий.
Погоджусь я частково з ними:
Як хочеш дій, хоч чортом вий -
Із голови не злазять рими.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334821
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.05.2012
автор: Андрій Конопко