Бувають дні, коли машина
Лікується на СТО.
Тоді така погана днина,
Скажу я вам, що о-хо-хо!
В маршрутці ще терпіти сила.
Постояв в черзі – та й сідай.
А є геть транспорт вже немилий –
Тролейбус, бусик чи трамвай.
Жара. Повітря висне паром.
Хтось сумку ставить на плече.
Ось вже заплачу незабаром –
Плече вже ниє і пече.
А як мороз чи вжарить спека,-
Страждать. Терпіть, щоб не зомліть.
А ще, як подорож далека,
То мрієш здохнуть хоч на мить.
Ось дівчина куточок сумки
Запхала в бік мені, як ніж:
«А що? Сидиш? Терпи ті муки.
Мовчала б, тітко, раз сидиш».
Зайшла бабуся, древня дуже.
Всі, як приклеєні, сидять.
«Сиділа б дома, раз недужа»,-
Зі злобою бурчать, шиплять.
Ще й дядечко – весь в перегарі.
Збиває з ніг його амбре.
Дві тітки – ніби на базарі,
Волають щось про се, про те.
Громадський транспорт разом з нами
Завжди і всюди – все для нас.
Одне лиш лихо – громадяни.
Якби без них, то був би клас.
Залізло в нас якесь прокляття.
Калічить душі повсякчас.
Ех, розвести б таке багаття,
Спалити все, що мучить нас.
Щоби радіть не розучались,
Щоб бачили біду чужу.
Щоб Бога в серці люди мали.
А поки пішки я піду…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334102
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 30.04.2012
автор: Ліоліна