Я зачитався. Я читав давно.
Коли осінній дощ постукав у вікно.
Занурившись у вигаданий світ,
не чув як дощ оповідає міт.
Як зморшки ті рядки я споглядав
задумано, годинами підряд
час зупинився чи пішов назад.
І раптом бачу: захід фарбами заграв
карміном оксамит малює із-за ґрат.
Як нитки намистин порвалися слова
і літер на підлогу листопад.
Я знаю, сонце кидаючи сад
крізь огорожу, що загравою пала,
повинно озирнутися назад.
І ось неначе ніч – пітьма як знак.
Дерева гуртом поставали шляхом,
і люди, що громадяться під дахом
і тихо розмовляють, слово часом
дорожче золота цінуючи однак.
Якщо я зараз зазирну в вікно,
мій погляд не зустріне там чужого -
околицю охоплювало слово,
а, значить, простору позбавлене воно.
Але піду я в ніч, і одкровення знову
дарує величі понять свободу
зажурена незайманість народу –
себе переросте натруджена земля
і стануть в ряд за краєм небосхилу
остання хата і моя зоря.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334075
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 30.04.2012
автор: Артур Сіренко