Молимося, просимо пощади
Піднімаємо до неба руки,
І бажаємо знайти відраду,
Щоб покинули цей світ всі муки!
Моє життя,лиш пройдена хвилина,
ковток води, що силу придає
Ті миті, що народжують людину
Людина,яка відтворює нове.
Хто в світі ми: хазяїни чи гості?
Чи віримо у те, за що живем?
Нас часто зупиняє час у злості
Буває й ми її руками, ніби, б'єм...
Закохалася тихесенько в повітря
У чистий подих ранньої роси
В той, колодязь, що теплом зігрітий,
У рідний шлях додому навесні...
У дійсності бувають згоди і незгоди
І ті і другі линуть в майбуття.
Щодень з*являються тривоги,
заангажовують і наші каяття.
Спостерігаю час від часу за людьми
Дивлюся в очі чітко і невпинно
Здається хочуть жити без журби
Буває без журби не можуть.
І більшість наче бджоли трудяться щораз
Живуть надіями про краще "завтра",
А ми живемо,люди, лише раз...
Споконвіків, будуючи таємні грати.
У Бога,кажуть, мертвих не буває,
Погодитесь зі мною ви чи ні...
Душа від болю часто завиває,
Блукаючи, покинуто сама в собі.
Художник пензлем розмальовує життя,
Виконуючи, часом місце свахи.
Поет, - він творить не лише гучні слова.
Життя саме розставить за всіх шахи.
Молимося,просимо пощади,
Піднімаємо до неба руки,
І бажаємо знайти відраду,
Щоб покинули цей світ всі муки...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333672
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.04.2012
автор: Анна Черненко