Як перемучилась тобою,
Ділила вічність лиш на двох.
Як перекроїла всю долю
Лиш двоє знають: я і Бог.
Як перевтілилась в незриму
Таку пресвітлу самоту.
Де інші всі навік чужими
Ставали раптом там і тут.
Вдивлялись очі в порожнечу,
Шукали руки нащось... Нащо?
Як від зітхань здригались плечі,
Ти не дізнаєшся нізащо.
Ти не почуєш (бо не треба)
Такого таїнства покути.
За все, що було вищим неба.
За все, що й досі незабуте.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333575
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.04.2012
автор: Журавка