Вже вкотре сонця жар всотав
по росам спраглий жовтий колос.
Так я у вечір той спізнав -
ти підібрала вгору волос.
Наскрізь прорвавшись крізь тумани,
вітри, ліси, негоди й сум,
єства мого крихкі мембрани
провели тілом спраглий струм.
Вітрини спалах іскрометний
витає знову між полями.
Пливу в сталеві кілометри
на спокій замкненої брами.
Та вечір стих, настільна лампа,
ряди книжок та в креслі речі,
у вікнах Місто наче рампа
та лекгий присмак порожнечі.
Надчарно так і невагомо
римую біле стоголосся
відоме йде у невідоме
коли ти підбираєш так волосся.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333420
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.04.2012
автор: Невідомий Автор