В кожної людини є своя батьківщина.
Найрідніша земля, ласка материнського тепла.
Хоч ми і дорослі стали , та стежку цю ми не забудемо ніяк.
Де б ми не були, яке багатство ми не мали.
Та найцінніше , безцінним завжди є, ось так.
Нераз думки на крилах прилітають,
Приносять спогад із минулого мого,
Моє дитинство знову оживає, дарує вічне батьківське тепло.
Мов промінь сонця до якого я тулюся,
Щоразу бачу усмішки дорогі ,
Матусі руки й татову науку,
Використовую щоденно і я вжитті.
Є діаманти, здатні людям очі запилити.
Та це - не на довго, це лише на мить.
Людина здатна в пилі тому жити.
Бо вічність дорожча всієї світової красоти.
Ми смертні люди, зараз ти все маєш:
Ти гордий, хитрий, пихатий та скупий.
Приходить день, ти все втрачаєш.
Для чого так на світі жить,
Коли собі ціну лиш знаєш.
Ти, її достойно в Бога заслужи.
Мабуть, щоденно себе про щось питаєш,
А краще спробуй, серцем ти живи!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332955
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.04.2012
автор: lastivka