Загартовуй мене гіркотою,що ллється з словами,
і подалі очей рідний блиск до землі відведи.
Я на осліп тепер,буду пити байдужість ковтками.
Певно доля така-звела шлях,щоб колись розвести...
Я зуміла піти,та в думках сотні раз поверталась...
І даремно в нічних переходах шукала живе.
І за вітром німим тихим ранком,містами подалась-
та ні в якім із них не відчула поблизу тебе.
Загартовуй мене,я стою ще на протязі гола,
Моє завтра в твоїй,наче в клітці, "розкритій" руці.
Я стомилась іти,при свободі невільна і квола-
дай лиш краплю тепла бо зневірилась вже у собі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332822
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.04.2012
автор: Solomia