Те, що минуло, лякає інтоксикацією,
Воно розставляє пастки у свідомості,
Дні, що сповнені тиші й фрустрації,
Мене залишають у невагомості.
Куди б я не йшов, тіні приходять ввечері,
Пам’ять живе, простягається спогадами.
Шкода, що мої амнезії і зречення
Не досягають предметів побуту.
Речі для мозку – всього лиш метафори,
І побут встає, наказує, править мною.
Замкнутим за своїми уявними ґратами
Реальність здається (не більш ніж) банальною грою.
P.S. Людська уява здатна створювати світи, за своїм задумом не менш геніальні, ніж наш.́́́́́́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332765
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.04.2012
автор: Олександр Ткачинський