На Великдень не самотня
Їх невидима душа.
Цілий тиждень ллє безодня
Поминального життя.
Заблукавши в царстві неба
І Всевишнього Отця,
Звуть нас болісно до себе,
Манять снами в забуття.
І вже там, на кладовищі,
Де горить для них свіча,
Споглядаємо, як прийшлі,
Ще й за пляшкою вина.
Поминально землю пухом
Їм бажаємо, а сни
Вже не зводять тіло з духом –
Над могилами лиш ми.
Рік за роком – менше туги.
Чи забудуться вони?
П’ють на кладовищі люди
Винуваті без вини.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332596
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.04.2012
автор: Г. Король