Кавалєрка, кавалєрка,
Треба сі віддати,
Тре хапнути чоловіка,
Потім діток мати.
Дальше мене жила Люда,
Їй літ не багато,
Але шо в подружок діти -
Хоче сі віддати.
Женихами підбирає,
Не пасує брати
Перше-ліпше, шо попало
І не вибирати.
Але шо не було ше
Підходящих хлопців,
То вона казала мамі,
Шо йде до Микольця.
А Микольцьо - друг по школі
І доволі ґречний.
Мама його добре знала:
З ним було безпечно.
І за Людку він стояв
Частенько горою.
- Якби хтось тебе питав,
Я була з тобою, -
Так казала йому Людка,
А він її слухав,
А шо з нем там сі творило...
І близько не нюхав.
Мама знала: її доня
Пропада в Миколи,
А про других кавалєрів
Не чула ніколи.
Прийшла до батьків Миколи
І казати взялась:
- Треба конче, шоби діти
Вже наші побрались.
Тебе, Васю, давно знаю,
Твоя Ганя люба,
Треба нам дітей женити:
Стає Люда груба!
Хто до Люди приїжджав,
Як взнав про живіт,
То поїхав й не вертавсє,
Простиг його слід.
В селі знали Люду й Колю
І то, шо їх двоє,
І прийшлосі з того всього
Женитисі Колі.
Ой, багато шо буває...
Тре добре дивитись,
Шоб по-дружньому і вам
Не прийшлось женитись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331876
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.04.2012
автор: Віктор Фінковський