Розлюбила. Відпустила. Знову вільна.
І вхопилась за свободу і держу.
І тепер я, мов залізна – сильна.
Нікого до себе не впущу.
Але серце стогне, знову хибить.
І не хоче волі – а тюрми.
Та я знаю, що ж таке загибель,
Тож не слухаю його мольби.
Це так боляче кохати до безтями,
І так боляче радіти аж до сліз.
Не розбавиш темінь світлими фарбами –
Ось мого життя стальний девіз.
Я тебе не розчарую, тож не сердься.
Я кохати вмію, як й колись.
Та коли все ж втрачу своє серце,
Просто попрощайся й відвернись.
Я благатиму, а ти просто не слухай,
Йди собі спокійно, як завжди.
Я переживу і цю розлуку.
Тільки б в слід не крикнути: «зажди..»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331342
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.04.2012
автор: Olko