І знову сиджу сама на холодному підвіконні і стискаю крижаними пальцями гарячу як жар чашку кави.
Одна… Дивлюся на небо, а воно не одиноке. У нього є зорі, місяць. Земля не одинока, в неї є квіти, в неї є люди.
Хоча ні…Люди стали надто холодними, щоб зігрівати її. Вони перестали любити, перестали дарувати тепло.
Дивлюсь на вогні у вікнах багатоповерхівки. Гаснуть… один, другий, третій… Так й гасне любов у наших серцях. Любов одних до одних. Ні, залишається ще іскорка у моєму серці, у твоєму, а разом – невеликий вогник, який ми зможемо перетворити у сильне багаття, яке зігріє усіх.
Та поки що лише холодний підвіконник, гірка кава. Гарячими губами дмухаю на вікно і пишу твоє ім̕я… КОХАЮ… Та чує мене лиш небо. Лиш небо і та маленька зоря, яка так схожа на тебе, коханий.
06.06.2010.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330916
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.04.2012
автор: Надвідна Лілія