Запитай мене, запитай, запитай,
Чого я на підлозі і слухаю небо.
Не мені, а їм нагадай, нагадай,
Що літати, як схочеш, і можна, і треба.
Металопластик, штори й серпанок,
Пара кактусів і цибулі стріли.
За склом на дроти ворони сіли,
Голуби проміняли дерева на ґанок.
Ні, небо вже зовсім якесь не таке...
Не бачу три чверті і сірий світанок,
Дим, курява, млосний, задушливий ранок.
Я бачу, життя вже якесь не таке.
Як хочеш, то відволікай, не зважай-
Мої вуха глухі до безликого неба.
Справжнє небо душею лиш слухати треба.
А моє у тобі. Просто завжди це знай.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330839
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 16.04.2012
автор: Сонячна риба