…

Втискатись  між  зупинками  в  автобус,
Втискати  кілька  слів  на  повороті
У  новий  вірш.
Переплітати  пальці,  
впіймавши  трохи  сонця  у  долоні.
На  перепутті  важко  терти  скроні.
І  уникати  поглядів  навпроти.
І  все  це  мовчки.  

Сонця  вже  по  вінця,
 воно  п’янке,  із  запахом  акацій,
І  ллється  брудний  день  на  босі  ноги,
 і  я  тоді  взуваюсь,  крадькома.
і  не  дійшовши  до  самої  суті,  
перелиставши  сотні  варіацій,
Я  втомлено  схилюсь  на  скло  й  всміхнуся,  
тій  суті,  що  її,  мабуть,  й  нема.

Я  не  боюся  сонця,  хай  лоскоче
 сонні  повіки  й  день  іде  на  спад.
У  грудях  щось  несказане  клекоче,
Начебто  кашель,  і  в  передвір’ї  ночі
Густішає  акацій  аромат.
Й  пульсує  в  скронях.
 
Вже  й  не  пригадати,
Де  та  зупинка,  чи  далекий  шлях.
Чи  довго  ж  буду  я  слова  втискати,
Немов  в  вагони,  у  рядки  строкаті,
І  їхати:  вперед  чи  то  назад?
Мабуть  що  довго.

Сонце  вже  достигне,  й  за  обрій  скотиться.  
З  незмінним  курсом,  я  їду  в  сутінки.
Й    пульсують  в  скронях,  мої  слова
Мов  теплий,  тихий  біль.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330576
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.04.2012
автор: NNNP