Я звикаю уже до реалій нового життя, ковтаю пігулки,
Беззмістовну плету павутину віршів, на загал
про тишу лунку в коридорах чужого притулку
І задушливіть хлорну казенних вологих простирадл.
Непомічена в натовпі, заклопотана… вміло ховаю свої
крила фантомні, тому за спиною часами болить,
А у люстрі себе все частіше чомусь навіть не впізнаю,
І здається, - захочу злетіти… але небо чуже не манИть.
Але знов усміхнусь, коли пам’ять тебе наснує,
Не допишу віршА, залишивши рими на завтра,
В котре мудро поступить Бог, бо Він таки є, -
Обдарує терпінням любити поета, бо він того вартий.
***
(перевод Ветры)
Привыкаю к реалиям жизни, глотаю пилюли.
Бессознательно снова плету паутину стихов
о пустой тишине коридоров чужого приюта,
об удушливой хлорности влажных постельных оков.
Незаметна в толпе, озабочена. Спрятаны крылья -
потому за спиной временами безумно болит.
Мне взлететь бы, но небо не манит в бессильи,
а холодных зеркал отраженье так горько грустит.
Но я снова тебе улыбаюсь, когда вспоминаю,
оставляю назавтра ненужные рифмы из слов.
Видно, в тысячный раз мудрый бог верный путь выбирает,
награждая терпением ту, что поэту дарила любовь ....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330559
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.04.2012
автор: Лана Сянська