Приснилось: стою на безлюднім перроні,
а ти - у запертім, обдертім вагоні
крізь скла закіптюжену напівпрозорість
повз мене очима вишукуєш зорі,
і я розумію - у безвість неначе
відвозить вагон твоє серце юначе...
Я намагаюсь твій погляд зустріти,
на мить на собі твої очі спинити,
улитися в тебе по променю зору, -
та ти не мене виглядаєш, а зорі,
неначе назавжди у темінь бездонну
з собою забрать хочеш зірку бездомну...
Я в розпачі серце виймаю гаряче,
тобі простягаю, байдужий юначе, -
як тисячі сонць, моє серце палає!
...Та лиш недосяжна зоря йому сяє,
неначе на світі нема більш нікого,
хто б міг врятувать від провалля жахного...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330287
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.04.2012
автор: Антошка