Ми стали удвох під вечірньою тишею,
Мовчки вслухаючись в шепіт зірок.
Так наша близькість здавалася глибшою,
Нам залишалось ступити лиш крок.
Ми не ступали, бо, мабуть, боялись,
Хоч і свідомо не знали того,
Що внутрішній спокій і досконалість
Зруйнує все те, що статись могло.
Диявольський крок роз’єднує душі,
І, як не дивно, єднає тіла.
Ми - моряки, що прямують до суші,
В той час, як свободу дарує вода.
Сутінки все наступають завзято,
Ніби штовхаючи нас до обійм.
Лишається крок – три слова сказати,
Лишається крок – кінчається фільм.
P.S. Сумнів зникає лише в ту мить, коли робиш останній крок.́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330138
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 14.04.2012
автор: Олександр Ткачинський