У стільниках чарівного тепла,
Хай штучного, та все ж таки Ярила,
За ширмою замурзаного скла,
Мене хазяйська примха породила.
Зростала я у розкоші й добрі,
Від митарства й голодувань далека,
Допоки не узріла, як вгорі ,
Вальсує попід хмарами лелека.
Бажання розпростерло моїх крил,
Розгін до мрії! І… спинила сітка…
Коли пустих фантазій влігся пил,
Розгледіла: моя фортуна – клітка!?
Зневіра розітнула шийних вен,
Образа й жаль заструменіли скопом.
В судом розп’ятті, завалившись в крен,
Обсипалася мрія під окропом.
Журби перстені видерли нутро,
Терзали плоть у супчику гарячім…
Як розлили по тарілкам відро,
Застигли мрії, холодцем курячім.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329866
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.04.2012
автор: Осіріс