Палахкотіла свічка на столі...
Вбирали очі полумя безодні,
Та все ж вогні її були холодні,
Палахкотіла свічка на столі..
Горіла тихо,рівно,без вагань
Не знала смутку,болю,перевтоми,
Не розуміла гостроти питань,
І подих затамований любові...
Вся віддавалася,до дна..
Бог зна кому.
Не мала клопоту,його і не хотіла.
Лише палила тихо своє тіло,
Породжуючи зреченням вогонь
Їй було байдуже до всього навкруги:
Душевна рівність-головна чеснота.
Чи дощ іде,чи надворі метуть сніги,
Горіти-ось і вся її робота...
«Дано» лише,
«Доведення» нема
Тамую подих і чекаю лиха
-Зажди!Не йди ще,тиха!Зачекай!
Я не сказала все,чого хотіла!
Ти на землі ще не знайшла свій плай.
І феніксом у небо не злетіла.
Згориш...Залишивши по собі лише віск.
Мякий,поступливий...
Дурна розрада.Справді.
Я чемно наступлю коту на хвіст.
І покажу язик дурепі-правді.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329318
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.04.2012
автор: Ростислава