Засумувала холодом весна
Заплакала дощами знову й знову…
Немає дна, немає смутку дна
І навіть сни не сняться кольорово.
Зсіріле небо в тіні сліз тремтить,
Хмаринками закуталися зорі,
А дощ кудись біжить, біжить, біжить,
А дощ кричить… шепоче… щось говорить…
Старі будинки дивляться у слід
Струмочкам, що спішать якось невміло.
Вони ж стоять. Незмінно. Стільки літ.
А їм би так побігати хотілось!
Весна. Сумує. Плаче. Та невже?!
Її ж так всі вимолювали ревно…
Ти в сум не вір – дощ стишився уже,
Весна від щастя плакала напевно…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329222
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.04.2012
автор: Olechka