Роман "Тренер"

http://www.youtube.com/watch?v=WT77DXsnkGI


Попереду  на  великій  швидкості  нісся  бронетранспортер.  
Спочатку  він  стишив  хід  і  майже  став.
Та  раптом  різко  прибавив  газу  і  врізався    в  юрбу…
Хруст  зламаних  людських  кісток  заглушив  звук  моторів.
Розпачливий  крик,  в  якому  сплелися  страх  і  нестерпний  біль,  пробив  небо  навиліт.
Кров  цвиркнула  з-під  гусениць  на  брудну  броню.  
А  після  цього  загавкали  німецькі  автомати.
Хто  не  потрапив  під  бронетранспортер,  упав  під  кулями.
Жінка,  в  якої  двоє  синів  були  на  фронті,  побачила  очі  Івана  й  Миколи,  їхні  стиснуті  до  посиніння  кулаки  і  зблідлі  обличчя.  
Вона  все-таки  змогла  зупинити  їх  окриком:
– Не  смійте,  хлопчики!..  Не  смійте!..  Ви  вже  нікому  там  не  допоможете.  Втікайте,  чуєте?  Втікайте!



–    Тобі  Тренер  і  батька,  і  рідну  матір  уже  замінив…  Мабуть,  і  ночував  би  на  стадіоні…
Хлопчаки,  дійсно,  днями  пропадали  на  стадіоні  і  розходились  по  домівках  лише  під  вечір.  Тренування  для  них  були  веселою  грою,  в  яку  вони  гралися  з  насолодою  і  без  втоми.
Нарешті  настав  той  день,  коли  слобідські  “курчата”  разом  із  Тренером  і  Горою  поїхали    на  районні  змагання  з  футболу.  
Уже  в  першій  грі  вихованці  Тренера  викликали  справжню  сенсацію…  Затим  вони  по  черзі  і  досить  легко  залишили  поза  змаганнями  всіх  своїх  суперників  і  впевнено  дійшли  до  фіналу.  Перед  кожним  матчем  Тренер  збирав  своїх  “курчат”  і  починав  традиційний  ритуал:
–  Думай  не  про  себе,  а  про  команду…
Не  злись  і  не  плач…  Ні  від  болю,  ні  від  того,  що  сьогодні  хтось  сильніший  від  тебе.  Злість  і  сльози  роблять  людину  слабкою…
Грай  чесно.  Найсильніший  той,  хто  найчесніший.
Ми  всі,  як  пальці  на  руці  –  в  однім  кулаці!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329152
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.04.2012
автор: Володимир Шинкарук