Прокинешся осіннім ранком, у вікні побачиш небо,
Усміхнись, потри разочок очі, а потім поцілуй.
Цілуй її вуста, цілуй, коли ще спить – так треба,
Вона ще сонно дихає, ти ж подих затамуй.
Збираєшся поспішно і кава розливається в долоні.
Отямся, подивись за спину – візьми і поцілуй
Цілуй – ще є одна хвилина, швидко і по волі,
Коли немає часу, коли він є, жагу свою втамуй.
Повернешся з ніг збитий. Куди ж поділась панна?
Згадай – присяде поруч, вона навік твоя
Цілуй її, як вперше, цілуй, неначе це востаннє,
Цілуй її так палко, цілуй, бо то уже не я.
Побачиш світлофор червоний, чимдуж вперед за руки
І обережно, за секунду, на пішоході поцілуй
Цілуй, якщо кохаєш, ніжно і без зайвих рухів
Кохай, якщо цілуєш, трильйони раз цілуй!
Коли метуть сніги, а м’язи пробирає мінусова спека
Ти своїм шарфом огорни її малесеньке плече
І поцілуй негадано, цілуй, лишаючи на серці треки,
Як у моїм залишив, але не будемо про це!
Почуєш шерхіт листя, коли подує вітер пізній
Зробись ти теплим вітром у її житті. Наперекір!
Цілуй, коли погано, цілуй же часом ненавмисно
Але цілуй, щоб я не бачила, цілуй, уже не мій!
Цілуй сьогодні, завтра, і через цілих сорок років
Хай фото зберігають моменти й де жавю.
Цілуй її, а я вже винесла із поцілунків тих уроки
Цілуй її, і як мені, колись, кажи : люблю!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328625
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.04.2012
автор: Ira Stranger