Приніс мене неньці лелека.
І був я маленький-маленький.
Ледь-ледь я почав підростати, –
повіз у село мене тато.
Раділа, гляділа бабуся.
Я й досі того не забувся.
Дідусь мені часто від зайця
приносив смачного окрайця.
Мов скарб, діставав із торбини
шматочок черствої хлібини.
Якось кроленяткам красивим
в садочку травичку косили.
І раптом між хворостом – диво! –
зайчатко пухнасте збудили.
Потому не раз, як годиться,
лишав зайченяті гостинця.
Навіщо воно дременуло?
О, скільки вже років минуло...
Тепер, як приношу окрайця,
кажу урочисто: «Від зайця!»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328411
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.04.2012
автор: Олександр ПЕЧОРА