Я простуджена тобою і весною.
І сльозами поріднилася із вітром.
Щастям знову в жмені старі рани гою.
У волоссі пелюстковім твоя квітка.
Як нектаром, поливали руки сумом.
Задушевно і тремтливо коливались -
безліч ниток й розірвалися всі струмом,
дві - такі, як ми- незмінними зостались.
Старі вулиці і шарм твого обличчя
загадково сняться десь мені під небом,
там, де сонце знову висушить і знищить,
там, де ниток долі-прив'язі не треба.
Скромно так, і наче розповідь влилася,
як ріка у море, темне і могутнє -
дотиків безумних сповні напилася,
щоб повірити, що буде в нас майбутнє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328289
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.04.2012
автор: тепла осінь