Усюди лежали розбиті кристали,
Червоні, в промінні теплого сонця,
Люди ходили і нишком збирали,
Щоб потім отримать за них
по червонцю.
А як позбирали пішли на базари,
Ходили, шукали, кому б їх продати,
Або ж обмінять на потрібні товари,
З метою тією, щоб вигоду мати.
"Хоч гарні вони, та нічого не варті,
Не перли вони усі й не топази",
Казали купці, а люди в азарті,
Хотіли продати блискучі "алмази".
"Нічого не вийде з цієї затії",
Ангели тихо на вуха шептали,
"Та вже схаменіться лихі багатії,
Кохання розбите усі ви зібрали.
Жоден не дасть за нього червонця,
Не буде вам грошей, не вдасться вам бартер,
Хоч грають в кристалах промені сонця,
Кохання розбите нічого не варте".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328219
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.04.2012
автор: Platon