привіт, я повернулась із лютого,
в моєму горлі застрягло підточене лезо часу.
разом вигадувались казки і діагнози,
вирощувались квіти кольору бірюзи.
ти казав, ти наказував:
"Неси в цю прірву свої беззмістовні вірші!"
і тоді ставало тепліше, танули заборони
в цупких долонях Харона
і, здавалось,
не стане нічого уже важливішим...
заколисуєш, бажаєш летаргічного сну,
кислі сльози чужинців ще зріднюють нас.
колір весни кавовою отрутою притуплює зір,
а ти усміхаєшся, втиснувшись в розміри монітора.
заколисуєш, зриваєшся і клянеш,
у бездійстві своєму знищуєш сотні дієслів,
стаючи нерухомим ти ближчаєш.
вранці відчиняються двері додому,
а надвечір я дізнаюсь про те, що дім був з піску.
мої пісчані невидимки ненавидять слухати,
а я вже ненавиджу їх, шукаючи протиотруту:
"привіт, я повернулась з лютого..."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327701
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.04.2012
автор: Biryuza