Мабуть не варто сумувати,
Не варто плакати від смутку,
Те що сталось,мало статись,
Те що було,мало бути.
Хоч завдано багато болю
І рани гоїтись не хочуть,
Не згадуй краще про погане,
А думай, тільки про хороше
Я знаю,важко біль терпіти,
Коли він розїдає тіло,
Коли до серця підступає,
Коли холоне кров у жилах,
Немов змія підступна й люта
У серце випуска отруту...
Здається,сили вже немає
І рветься з уст останій подих...
Ти з дня на день кінця чекаєш,
Бо відчуваєш,він підходить.
Все ближче й ближче,
Все чіткіше....
Вже чути кроки,чути подих.
Куди тікати?Себе питаєш,
Та відповіді не знаходиш.
А відповідь,вона так близько
Лиш тільки б не втрачати сили.
Лиш тільки б з думкою зібратись,
Щоб знов розпрямувати крила,
Щоб знов піднятися на ноги
І з гордісттю іти й надалі.
Забути лихо і негоди
І відректися від печалі.
Почати жити по новому,
Знайти, що втрачено й забуто.
Зібравшись накінець з думками
Сама висмоктуєш отруту,
Сама собі ти гоїш рани
І серце зболене лікуєш,
Зірвавши з себе сіть обману
Всі сили темряви руйнуєш.
Знаходиш сенс в житті,
І знаєш,для чого дійсно варто жити.
Що ти,така,одна єдина,
Навчилась з долею миритись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327562
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.04.2012
автор: Люда Гриб