Ми ліквідатори, чорнобильці, відселенці,
Нас об'єднала всіх Полинь-зоря,
Помічені одним страшним руйнівним атомом,
Згорьована і зболена сім'я.
Одні з нас жили близько атомної станції,
Інші - обслужать пащу вогняну,
Коли потвора смерті вирвалась з реактора,
Ішли на бій, покинувши сім'ю.
І молоді йшли, також літні йшли - нескорені
Боролись з смертю майже голіруч,
Коли на час якийсь реактори приборкали,
Добра забули, компартійці, суть.
Ляпає у Раді регіонал сухий, тупий:
- Де правда? В них велика пенсія!
Нехай живуть на мізер, як кожний рядовий...
Така чини в вас імпотенція.*
Зібрать би вас злодіїв, бандюків проклятих
В зону заселити, щоб робив і жив,
Тоді б, мабуть, кожний зрозумів і сам побачив...
І стронцій може б розум просвітив.
І серце й совість нас у пащу смерті кидали,
І не один згорів у боротьбі,
А ті, що волею судьби і Бога вижили,
Таку пошану маєм на землі?
Ми ліквідатори, чорнобильці, відселенці,
Нас об'єднала всіх Полинь-зоря,
Помічені одним страшним руйнівним атомом,
Згорьована і зболена сім'я.
*імпотенція - слабкість, безсилля, статеве безсилля.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326567
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 31.03.2012
автор: Зеновій Винничук