Жаль, що Ви тепер далеко.
Жаль, що я не біля Вас.
Повернути, як лелеку
Я б волів невпинний час.
Щоб весною знов зрадіти,
Ключ і кликіт в вишині.
В нас би виростали діти.
Я б плекав їх в тишині.
Ви не та, і Вам не стільки
Треба мати, як мені.
Я радію банці кільки,
Вам же – з панди пельмені.
Ну нічого, час зрівняє.
Перед смертю – всі одні.
Не візьмеш, я запевняю
Всі багатства туди. Ні.
Я знехтував багатствами не тому, що вони зайві, а тому, що вони нікчемні. (Аттал)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325523
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.03.2012
автор: Андрій Конопко