Ми перемовились очима –
і віддзеркалилася суть.
Ні, не розраджував нічим я,
лиш роз’ятрив взаємний сум.
Ми довго порізно томились.
У самоті стелилась мла.
Вже наші душі поріднились –
єднання стежка проросла.
Приспів:
Не снилась, а привиділась мені:
ясне обличчя осявало темінь.
В твоїх очах дивився я на себе –
і вірив диву, й серцем пломенів.
О, як багато говорили очі!
Всього не зміг і досі осягти.
Коли вже потім говорила ти –
я впізнавав усе, що напророчив.
Вже потаємне не втаїти,
бо й невимовність вже кричить.
Палкі серця, немов магніти,
не роз’єднать, не розлучить.
Тримають ланцюги печалі.
Прикутий, та немов лечу.
Ми так промовисто мовчали!
Ніхто крім нас того не чув.
Приспів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325300
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.03.2012
автор: Олександр ПЕЧОРА