З розлогих пут примарного Едему
Не вишпортаюсь. Ніби павуки,
Плетуть їх зваби. І ніхто руки
Не простягне і не покличе: - Йдéмо…
І день пройде, і ніч мине. За ними
Ще буде днів – не в силі полічить,
Та хто ж-бо знає, де мені болить,
І як живу я з думами своїми.
Не гріє душу райський спів пташиний,
Не тішить око квітів дивних цвіт
В краю чужому. Через стільки літ
Я так і не знайшов той шлях єдиний.
Не назбирав каміння дорогого,
Усе, що мав, не втрималось в руках.
Моє багатство тільки в цих рядках
І в серці, що не зрадило святого…
Я ще прийду. Стікатиму по шибах
Сльозинками осіннього дощу
І, прощений, суперникам прощу,
Щоб прорости в весінніх теплих скибах…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324901
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.03.2012
автор: Salvador