Нам життя дає омани
Серед правди і прозрінь,
Ті слова постійно з нами,
Що не збудуться тремтінь…
І сказати нам не вільно
Те, що серце відчуває,
Ми – самотні божевільні,
Яким розуму немає…
Неспроможні підвестися
Під своїми тягарями,
Почуття нам заплелися
Нерозв’язними гілками…
У туманах наше сонце,
Небо хмарами тяжіє,
Зачинилося віконце,
За яким свобода мріє…
Час хвороби не лікує,
Тільки пилом засипає,
Він ще кроки порахує,
Де сміливості немає…
Він спитає про зізнання,
Що померли в німоті,
Про невизнане кохання,
Що вбивало уві сні…
Ти не бачиш свого неба,
Тільки димно навкруги,
Незбагненна та потреба,
Що плекатиме дощі…
Наша думка божевільна,
Наші кроки незначні,
Я звільнитися не вільна,
Де обійми мовчазні…
Хто повірить в жебрака,
Що зробився королем?
Нам і виправдань нема,
Що горнулись до нікчем…
Я ковтала божевілля,
Запиваючи сльозами,
Ти зварив гіркого зілля,
Ще й убив мене словами…
Ніч загоювала рани,
Лікувала мені дні,
Я забула, що тирани –
Беззаступні й мовчазні…
Я забула і тебе,
І твої нікчемні муки,
Нам на користь і любов,
І прозріння від розлуки…
Нам життя дає омани,
Вибір меду й гіркоти,
Я розвіяла тумани,
А за ними – вже не ти…
25.05.2010
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324810
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 25.03.2012
автор: Lee Olherson