На Дніпровій кручі маячить, видніє,
Дуб зухвало-пишний, віття розкидав,
Коли на Вкраїні тихо вечоріє,
Місяць серед листя зорі колисав.
Я ж коли душею трохи засумую,
Йду на сиву кручу під розлогий дуб,
Притулюсь спиною, в мріях помандрую
І прошу, як тата – гіллям приголуб.
На крутому схилі, видно берег дальній,
Простору вбираю волю і красу,
Тут знаходжу сили думці вирішальній,
Назбираю перла й рідним віднесу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324213
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.03.2012
автор: Любов Чернуха