Менi сняться чарiвнiї сни

Хто  мені  відповість?
"Я  б  до  нього  приходила  в  сни,
                                                   берегла  їх  від  смутку  й  печалі,
Я  б  летіла  до  нього  в  піснях,
                                                   що  дарує  весна  й  солов’ї,
Та  чи  буде  він  шепіт  весни,
                                                   серцем  слухати,  дивлячись  в  далі,
Чи  шукатиме  він  в  її  снах
                                                   мої  очі  і  вірші  мої?

Чи  мене  він  покличе  в  політ,
                                                   викладаючи  зорями  стежку,
І  чи  буде  любити  мене,
                                                   не  любив  як  нікого  ніхто?
Хто  ж  мені,  підкажіть,  відповість
                                                   на  питань  нескінчену  мережку?..
Я  ж  люблю  його...  Серце  лише
                                                   розбивати  не  хочу  я  знов..."                                                                    

                                                                                                 

Мені  сняться  чарівнії  сни,  вони  інколи  ледь  кольорові.
В  них  приходить  відлуння  Весни  -  найчарівніша  жінка  у  світі.
Вона  палко  цілує  мене,  дуже  ніжно  торкаючись  скроні.
В  її  синьо  –блакитних  очах...    лиш  для  мене  буяють  там...  квіти.
В  моїх  синьо  –  смарагдових    снах...    бачу  очі  її  волошкові.

Мені  сняться  чарівнії  сни,  де  вона  по  стежинці  із  зірок...
Що,  як  краплі  роси,  в  блискотінні  своїм  мерехтять.
Прямувала    ходою  легкою…  на  крилах  кохання  і  мрії...
І  співала,  щось  тихо...  Розчув    лише    ледве:"Ти  мій"...
Що  кохає  мене,  усім  серцем  своїм  в  те  я  вірю.

Я  прокинувся  вранці,  із  радісним  подивом  вірші  побачив...
І  розчулено  мріяв,  в  сподіваннях  своїх  знову  очі  твої  малював.
Тії  вірші    Кохання  принесла  до  мене...  зовсім  юна  Весна!!!
Але  в  них  лише  твою  я  посмішку...    рідну  пізнав.
Але  чомусь...  в  ній  сум,  гіркота.
Твоє  серце  в  журбі,  смутком  все  оповито...  тріпоче.
Воно  Щастя,  Любові  та  Долі  щасливої  хоче.
I  кохає  так  сильно,  як  тільки  у  цілому  світі  можна  кохать.
Хіба  можу  я  Віру  її  у  Кохання...  та  Щастя...  зірвать?!


©  Copyright:  Мастер  Степанов,  2010
Свидетельство  о  публикации  №11003264120

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324179
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.03.2012
автор: Мастер Степанов