Люди сухі трави запалили,
В полі трави погоріли, в ліс зайшли,
Звірі з жаху утікали, вили,
А малі звірята смерть в вогні знайшли.
Безборонні зайчики горіли,
Скам'янів в малих зіницях біль і страх,
Ніжні шубки, шкіра, кісточки палали...
І лисички, борсуки, куниці - просто жах.
Старші дерева в кору ховались,
Бігти рвались молоденькі берізки,
Ніжки корінці цупкі скували,
У вогні серденько рвалось на куски.
Слали крик німий уста зелені,
Линув до небес і біль страшний, і плач...
Славим партії і сині, і зелені,
Коли на землі такий безлад.
Спам'ятайтесь, люди, ви не люди,
Зупиніться, ми для чого живемо?
Щоби душі стали кращі, всюди
Щоб усім жилося вільно, на добро.
Думаймо, що робимо повсюди,
Щоб усе навкруг найменше й те жило,
Навіть камінь має душу, серце, губи...
Бо Господь казав:" Творіть усім добро".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323879
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.03.2012
автор: Зеновій Винничук