Так мало сонця світить нам.
Світило тускле чи то ми сліпі?
Ми не потрібні більш богам,
Бо молимося лиш собі.
Дощ падає не зручно і невчас,
Свої тіла гнилі сташимось намочить.
Ховаємось під ліжко кожен раз,
Коли почуєм як гроза гримить.
Залежаний ненавидимо сніг.
О, Господи! Зимі ж начхать на календар!
Забитись любим в свій барліг
І плакать, нити, що життя не рай.
А може досить все винить навкруг?
Планета ж не працює нам на втіху.
Тому, хто й сам собі не друг,
Й в могилі ж-бо не буде тихо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323804
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.03.2012
автор: Іван Блиндюк