(Усіх колег, із Всесвітнім днем Поезії!!!)
Ховаюся в печерах самоти,
Заливши душу плавленою сталлю.
Байдужості фальшивою вуаллю,
Я обгорнувся щоби далі йти.
Нехай важка й виродлива броня,
Мусолить груди і горбатить спину.
Та краще вже у мушлі цій загину,
Ніж голого посадять на коня!
Глузливим батогом накажуть: – «В степ»!
Де заздрощів уїдливі бур’яни,
Загоєні роз’ятрять вкотре рани,
Для насолоди «жаб’ячих» потреб.
Вморозив й серце у глухезний лід,
На очі натягнув сліпця забрало…
А те за мить прозоро-ясне стало,
Від криги теж лишився мокрий слід?!
Второпав, не моє: броня, вуаль!
Із катакомб Пегаса в поле вивів
І в трунку емоційних переливів,
Розвіяв порохном тугу-печаль!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323731
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.03.2012
автор: Осіріс