Місяць, оком дракона стереже видноколо,
М’язи-хмари напружив, жде команду «Зійди!».
У гаю, диво-птах розплескав ніжне соло.
На прокрадливих лапах нічка плине сюди.
Її подих опаром устилає покоси,
Ніжно пестить колосся перезрілих хлібів.
І потемок гіркий солодять медоноси,
Що всіріли на схилах панівних берегів.
Ще єдиний стрибок, і померхне багаття -
Дня минулого спомин розчиниться мов сон…
Вовчу шкуру свою на роззорене плаття
Нічка змінить… і небом, поплазує дракон.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323185
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 19.03.2012
автор: Осіріс