З’єдналися біль і досада:
Вертаються тіні назад,
Нахабністю б’ється бравада
І труби брехнею сурмлять.
Все може не так, як я знаю, –
Бо люд все ж з надією спить?
Тінь хмари торкнулася краю –
Вона ще до них долетить.
Біжить по полях і яругах,
Лісами спішить напролом –
То страму велика наруга
Все ближче, стрибок за стрибком.
Вже страчена совість на пласі,
І страхом занила душа:
Спішать новоспечені «наці»
До влади, як та сарана.
І никне правдивості голос:
Вони що бетонна стіна.
І чахне пробудження поросль –
Надія людського життя.
І віє байдужістю всюди,
Приречений кожний твій крок.
Так страшно! Знедолені люди,
Який вам ще треба урок?
Так страшно! Бо там, за плечима,
Маячать хрести бідних літ.
Чому ж ті – з пустими очима –
Тарасів здають Заповіт.
Мовчання? Живіть, як раніше,
Без зайвих думок в голові.
З ким встанеш – сьогодні вирішуй!
Відкинь лінь і страх, що в тобі.
Поля мої, гори і ріки,
Наснилися щойно мені.
Злипаються тяжко повіки,
Здається, що я на війні.
Собакою виє тривога,
Мечем наді мною висить.
І котиться в прірву дорога…
Чому ж наша совість мовчить?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322717
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.03.2012
автор: Г. Король