Заклякло часу полотно
Тут вітер-привид б’є по стінах.
Здається все було давно:
Епохи пам’ятник, руїна.
Летить. Спинилась серед хвиль
Лиш зла невидима таїна
Що виглядає немов штиль –
Але єство її зміїне.
Спинися. Стій. Чи не причина?
Ти чуєш як лунає дзвін.
У спогадах живе невпинно
Гірким полином, цей проклін.
Триває, дивиться у спину
І досвід він несе взамін.
Смертельний дар діянь людини;
Страшний тягар природи він.
«Ми всі не впали на коліна» -
Шумлять тополі навздогін.
Ці бранці заплатили ціну;
Стоять без сподівань і змін.
Чорнобиль не лише руїна -
Тепер це дар для поколінь.
В майбутнє шлях, з цього трампліну,
Повинен вести лиш до змін…
16.03.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322670
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.03.2012
автор: Андрій Гагін