Всі мої однолітки живуть по новому,
А я походу навіки застрягла в світі старому.
Сижу в 4 стінах і світу не бачу,
То слухаю реп, то час від часу плачу.
Та сама буденність і ті самі люди,
Все як колись, та як раніше не буде...
Вже школа позаду, дитинство померло,
Мій казковий світ чорна тьма пожерла,
Зараз так паршиво! Буде гірше полюбому,
Та як я не можна жити, краще впасти в кому...
Нікому не потрібні мої соплі і сльози,
На труну поставте квіти, будь-які, але не рози,
Краще польові або гілку калини,
я надіюся, що кров змиє всі провини...
Це не суїцид, бо я жити прагну
Та з петлею на душі довго не протягну,
Якщо душа померла, то я - лиш оболонка
Без внутрішнього світу, як без звуку колонки...
Інтернет - не вихід, друзі - не підтримка,
Я живу і думаю "Коли моя зупинка?"
Я топчусь на одному місті, вперед іти чи може сісти?
Назад, а може впасти вниз? Вправо, вліво, вгору лізти?
Та я і так уже на дні...
Ще лише на кілька діб, повітря вистачить мені...
2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322151
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.03.2012
автор: ЕТ