Ти так і не подзвонив…
Не залишив відміток своєї присутності на екрані мого телефону.
Ти так і не зрозумів,
Що сторони світу розриваються лише у двох напрямках – туди і назад.
Я ж залишаюся – між…
Ти так і не збагнув, що пророчими бувають не лише сни, а й вічні безсоння.
Проте результат цих пророцтв надто різний: або ти їх, або вони тебе… до болю.
Ти так і не привітав мене з моїм 13 днем, 26 весною та 39 хвилиною самотності у собі
і надсоціальності у тобі…
Хоча міг і не вітати, а хоча б поспівчувати.
Але найголовніше ти відчув…
Що у моєму серці затишок, у моїх думках свіжість, а мій годинник завжди б’є 13 разів,
Один з яких (зайвий?) – про запас… на майбутнє…
___________________
Не відмітками в телефоні важливі люди,
А відбитками своїх слідів в нашій душі.
Не компас вказує нам шлях в майбуття,
А внутрішні відчуття і противага стереотипам.
Не вічні безсоння вбивають хвору уяву і знищують пророцтва,
А їх постійна відсутність.
Та не самотність у собі буває надто гнітючою,
А надмірна соціальність в інших.
І якщо Ви також чуєте 13 стукотів годинника, то майбутнє у Вас точно є…
Його Вам напророчить безсоння…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321463
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.03.2012
автор: Троянда Пустелі