Стояла,рипіла осіння верба
І листя її опадало.
Вже літ з пятдесят
Десь мала вона;
Ось - ось її смерть вже чекала.
А вітер шумів, її не жалів,
Хитав він старою,що світ аж тремтів.
Неначе природа його попрохала,
Бо так хилитав, що ледь-ледь не упала.
Сердитий вітрисько ще більш зашумів,
Стару залишати ніяк не хотів.
"Нехай помирає ,чого тут стоїть?
Хай світ покидає і більш не рипить".
Аж ось в цю хвилину упала верба,
Додолу упала на землю.
Скінчилось життя...
Скінчилось життя!
Та скільки нещастя зазнала.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321305
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.03.2012
автор: Олена Собко