***
Ввігнав у душу скалочку тоненьку!
Пробачу, звісно. Промовчу, як завше.
Моя голубко, долечко, рідненька,
Чому ж зітхаєш і так гірко плачеш?
Не треба слізок... Того не вартує!
Ще буде вітер, і дощі, й веселка!
Тебе голублю ніжно і цілую.
Колише ніч розхлипані стебелка...
А те що скалка? Що удієш: мусить
Перегноїти і переболіти...
За мить вже небо зіроньки обтрусить...
А гнів? Нема... Не довелось уміти!
(10.03.12)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320859
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.03.2012
автор: Леся Геник