Моя нічна мара, мій відголосок снів,
ген вітер зашумів про спомин лихоліття.
Ні, я уже не та... Навіщо прилетів?
В моїх пророчих снах не вистачає місця для старого сміття.
Ти линеш крізь вікно, готуєшся повстати,
прирівнюючи совість до розпусти.
І мерехтливий образ твій, що заважає спати,
породжує до болю широкосердну пустку.
Іде нова пора, весняно-гомінка,
і ранок щедрий блискає очима.
Моя нічна мара, мій ворог та мій гість,
твій спадок, як плювок, лишився за плечима.
Поглянь. вже близько день, осяяний добром,
у мене знову виростають крила.
Ти чуєш? Вітер стих. І сонце піднялось.
Безмаривна пора... Нарешті я щаслива!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320599
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.03.2012
автор: Марія Семенюк