Щось невловиме, сказане без слів,
Поєднує людей, близьких очима.
Бо саме попіл спалених мостів
До цих людей – як ніж у спину.
Найбільшу цінність має те близьке,
Що має форму, вибиту на скельцях
Тих лінз, якими дивишся на світ,
З однаковою частотою серця.
Слова – це хвилі. Хвилі – мов любов,
Любов – як світло, що живе в повітрі.
І я пояснюю це спільністю основ
Всіх фарб, розмішаних в палітрі.
Натхнення – співпадіння амплітуд,
Кохання – це найбільше співпадіння.
Якщо ви чуєте слова «Не йди, я тут…»,
Я заздрю вам до посиніння.
P.S. Врешті решт, людське життя - це і є коливання між двома крайнощами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320282
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 09.03.2012
автор: Олександр Ткачинський