***
Та що мої розпатлані надії?
На полотнині днів зима біліє,
Хоча уже давним давно весна!
Тобі не докоряю... І німію...
Словами йти удалеч? Ні... не смію...
Словами далеч поготів рясна!
Молитвою освячую уста.
Душа у неї щира і проста -
То щирістю одвічною й говію!
Нехай... нехай торочаться літа.
І та весна... а може ні? Не та,
Що так чекаю, так безтямно мрію?!
Та відкладу назавтра цю надію -
Святенницю? Розпатлану повію?
Тремтить на сонці гілка золота:
Така тендітна, наготою сіє...
І знов мовчу! Без докорів - не смію...
Лише в душі підсніжник пророста...
(8.03.12)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320152
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.03.2012
автор: Леся Геник