Вона досі прокидається щоранку від тієї самої мелодії на будильнику.
Її посмішка досі наївно-щира, а очі - глибоко задумані. Задумані про щось своє. Мабуть, як завжди, про тебе.
Вона досі фарбує нігті перламутровим лаком і до вечора здирає його наполовину. Мабуть, від нервів.
Вона досі носить високі підбори, слухає ту ж саму пісню і пише вірші про кохання.
Вона досі повторює твої улюблені фрази, так, ніби смакує їх щоразу по-новому.
Вона досі тримає в шкатулці твою зів'ялу незабудку (в цьому, мабуть, є щось символічне).
Вона досі щовечора милується зоряним небом і згадує про тебе.
Вона досі черпає натхнення зі спогадів, і ніхто не здогадується, що вона досі блукає в невизначеності.
Вона досі щаслива без тебе. Але ж з тобою була б іще щасливіша!
Вона досі чекає весни, хоча по-справжньому любить осінь.
Вона досі щовечора переглядає усі фотографії та гіпнотизує телефон.
Вона досі молиться за тебе.
Вона досі кохає...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319648
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.03.2012
автор: Люба Василик