Ти б тільки забути мене захотів,
Але вже пекельного зілля надпив…
Запізно… Кохання немає рятунку,
Кров в жилах струмує із присмаком трунку…
Ця дивна отрута всоталася в тіло,
У вирі згорянь нас усіх закрутило,
Спинитися марно благати кохання,
Воно тільки знає твоє відчування.
Навічно сліпе, та крокує завзято,
У друзі йому божевілля узято,
Мандрують за руки узявшись вони
І плутають долю тобі і мені.
Сміються над серцем і грають думками,
Вони і вбивають, і бавляться з нами,
Із ніччю угоду уклали страшну,
Я сон прикликаю, та вже не засну.
Вони точать сльози із вишень-очей,
Складають тягар на мільйони плечей,
Пускають нам кров й рани враз зашивають,
Розлуку дарують, теплом зігрівають…
А далі підпалюють доторком все, –
І попіл зотлілий за вітром несе…
Та згодом нас чарами знов воскресають
І кволу надію в колисці гойдають…
Безсмертя дарують на кілька хвилин,
А потім ведуть нас на болісний згин,
На ранок вже вкотре відрощують крила, –
І смерть наче кроки свої зупинила…
Розвіялись хмари і промені ллють,
Засяє зірками покинута путь,
І руки зрослися міцніше гілок,
Одним гуком чується впевнений крок.
Та враз чорна буря впаде на любов,
Де дівся, розвіявся бажаний схов?
І знову тортури шукають тебе,
Печаль розриває, обіймами б’є.
І знов ти сліпий, мов кохання саме,
А поряд завжди божевілля іде,
Ти спрагу тамуєш морями ридань…
Де ліки знайти від пекельних страждань?
Ми голод вбиваємо, з’ївши себе,
Із цього кохання незмінно живе, –
Два вірних товариша час зупинили, –
Кохання в серцях, божевілля у тілі…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319443
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.03.2012
автор: Lee Olherson